«КРАДІЖКА КАРТИНИ – ХУДОЖНИКУ РЕКЛАМА» РУСЛАН ЧУГАЙ

Статті з газет та журналів | Коментування вимкнуто

Протягом перших п’ятнадцяти хвилин розмови Руслан Чугай розбив ущент кілька засмальцьованих стереотипів про те, яким має бути художник. Власне, за всіх митців не “розписувався” (чим зруйнував іще один стереотип про те, що художника хлібом не годуй, а дай перемити кісточки братам по ремеслу). Що йому інші, коли сам для себе є загадкою, коли, завмерши перед полотном, іноді навіть не відає, чого від себе чекати: пекла чи раю? Натхненної роботи за лічені дні чи мучеництва протягом тижнів?

Стереотип перший.

Художник може працювати, тільки якщо натхнення поряд…

Руслан Чугай: “Ні, не завжди. Я, приміром, не прихильник чекати на прихід натхнення за нескінченним кавуванням і балачками (цим часто грішать люди, причетні до мистецтва). Буває, підходиш до чистого полотна і розумієш тільки, що ти – господар ситуації, ти можеш створити той світ, який захочеш. І власне, ти іще не знаєш навіть, що саме має бути, тобто натхнення і близько немає. Просто є бажання працювати. Робиш штрих-два, приходить хтось із зовні й каже щось на кшталт: о, ти малюєш оце й оце. А коли бачить результат, дивується: це ж зовсім не те, що було на початку. Але я знаю, що головне – завше лишатися собою і до порад та побажань прислухатися обережно (інакше це вже будеш не ти, а відбитки чужого “я”).

То, можливо, натхнення приходить якраз тоді, коли ти почав працювати і зовсім про нього не думаєш?”.

Стереотип другий.

Художник має бути трішки бідний і трішки голодний, тоді йому краще працюється і він може створити шедевр. А інакше – художник “несправжній”.

Руслан Чугай:  “Історія мистецтва знає чимало прикладів, коли художникові, аби творити шедеври, не обов’язково бути бідному. Так, важливо, аби робота приносила задоволення. Але подвійну насолоду отримуєш, коли за неї ще й платять гроші. Бо саме вони дають можливість купити дорожчі та якісніші фарби, якнайкраще упоратися з “головним болем”, певно, всіх художників – рамами, які робиш зазвичай сам. Матеріальна незалежність дозволяє не варитися у власному соку, а їздити за кордон, спілкуватися з іншими людьми, ба працювати там… Іноді кажу дружині (Русланова Муза, яку, до речі, звуть Людмилою), що настане той час, коли я зможу собі дозволити деякі скромні матеріальні блага: шикарну студію-майстерню, новеньку автівку, дорожезні матеріали для живопису та вишукані рами, хоча це не є самоціль , а потреба для творчості…”

Стереотип третій.

Справжньому художникові соромно працювати на замовлення, та ще й коли його роблять круті хлопці…

Руслан Чугай: “Якось на одну з виставок вирішили не запрошувати саме таких хлопців. Чесно кажучи, мене це здивувало. Якщо людині, ким би вона не була і чим би не займалася, робота подобається, – чому б її не купити? Я знайомий з такими людьми. Цікавий народ. Вони, приміром, можуть влаштувати одразу ж на виставці торги між собою – хто купить “крутішу” картину.

Була колись у мене з ними кумедна пригода. Вони зробили замовлення, яке я запропонував виконати пастеллю. Хлопці поняття “пастель” інтерпретували по-своєму. На їхню думку, пастель – це коли художник малює в ліжку (себто в “пастєлі”).

Це сумно констатувати, але на сьогодні тільки вони та хіба банкіри можуть заплатити реальну ціну за твою роботу. До речі, банкіри свого часу замовили до ювілею ПриватБанку намалювати Тигіпка в образі козака. Виконуючи цю роботу, я цілком усвідомлював, що це чистої води комерція… А якщо я про це знаю, то чому маю соромитися?

Загалом у питанні продажу картин все дуже індивідуально: буває, бачиш людину скупу і чомусь кортить не поступитися їй ані на крок. А іноді завважуєш в очах покупця такий живий вогонь, таке непідробне, справжнє бажання придбати якесь полотно, що радо йдеш назустріч, скидаєш ціну, погоджуєшся на виплату в кредит чи… просто даруєш. Круто (сміється), коли за життя в художника картини цуплять. Це найкраща реклама і свідчення того, що твої роботи цінуються”.

Стереотип четвертий.

Художники – фанати класичної музики

Руслан Чугай: “Люблю різноманітну музику, відкриваю для себе величезний музичний світ, якийсь час мені гарно працювалося під попсу, джаз, блюз… Потім – під шансончик (Шарль Азнавур, Жільбер Беко, Жак Брель, Едіт Піаф, Карла Бруні). А тепер-от – під рок. Там ритми такі ж, як у живописі! Політ, динаміка! Є повільні моменти, є р-р-раз – з амплітудою. Хтозна, з якою музикою мені працюватиметься потім. З нею ж бо все так само, як і з картинами: сьогодні одні роботи улюблені, завтра – інші, а на треті чогось і дивитися не хочеться. Але це не означає, що вони погані. Просто в мене на них пройшла якась внутрішня “мода”. А комусь вони можуть з першого погляду прикипіти до серця”.

Стереотип п’ятий.

Художник зобов’язаний знайти власний стиль…

Руслан Чугай: “Для мене мистецтво – це рух вглиб людської психіки, а зовсім не пошук нового стилю. Здорово, коли збігаються знайдений образ, його чуттєве сприйняття і стиль. У такому разі в художникові – Божа іскра. Але стиль не самоціль. Головне (хай, може, звучить надто пафосно) – віддавати роботі частку душі, нести красу й добро людям. Врешті, думаю, це професійний обов’язок художника. А ще – не припиняти шукати. Мені от зараз кортить поєднувати непоєднуване – приміром, нітро і олію (чого за правилами робити не можна). Але коли це правило грамотно порушувати, можна отримати дуже несподівані й цікаві результати. А ще хочеться відійти від образності в живописі. Зараз більше кортить комбінувати живопис і графіку…”

Стереотип шостий і останній…

Усі художники – сумні песимісти

Руслан Чугай: “У мене є особливе ставлення до цифри 4. Всі комбінації, які утворюють четвірку, – оптимістичний і символічний знак для мене. Хочу робити все, аби мої друзі відчували, що несуть у собі щось хороше. Бачити світло в усьому і втілювати свій оптимізм у життя: думати про найкраще, працювати для найкращого і сподіватися на найкраще”.

 

Наталка ШЕПЕЛЬ 2005 рік