ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ МАЙБУТНЬОГО

Статті з газет та журналів | Коментування вимкнуто

Всеукраїнська художня виставка сучасного портрета. У наш час загальної дегуманізації суспільства і мистецтва, поступового зникання в останньому не тільки кордонів між видами та жанрами, але й самих понять виду та жанру (точніше, навіть, їх дефініцій), особливо цінним і цікавим є звернення художників до традиційного жанру, «найлюдянішого» з усіх інших в образотворчому мистецтві -портрету. Якщо, навіть, побіжно згадати основні віхи його історії – від стримуваного каноном ідеалізованого портрету давньоєгипетських фараонів, досягаючого психологічної виразності портрету римських імператорів, через стверджуючий мінливий гуманістичний ідеал і людину, як «вінець творіння», європейський портрет епохи Відродження, через бароковий портрет з його надмірною ілюзорністю та захопленням зовнішніми живописними ефектами – грою світлотіні, пишністю драпірувань, різкими ракурсами, через сентиментальний портрет з його увагою до емоцій та почуттів людини, та портрет епохи романтизму, в якому виявляються протиріччя людської натури, до портрету імпресіоністичного -портрету-настрою, портрету-враження, до експериментів у портреті новітніх мистецьких течій 20 століття (авангард, кубофутуризм, фовізм, поп-арт, гіперреалізм, ін..) – стане зрозумілою беззаперечність його значимості для історії людства в цілому. Навіть найпопулярніша на сьогоднішній день соціальна сітка в Інтернеті має назву «facebook» -дослівно «книга облич» (така собі алюзія на давньоєгипетську «книгу мертвих»). Портрет, як такий, зустрічається в оточуючій нас дійсності скрізь і всюди: на грошових знаках, на рекламних щитах, на екранах телевізорів і комп’ютерів, на обкладинках книг і журналів…Але все більше – не «рукотворний», а тиражований, створений за допомогою технічних засобів. І все ж таки фотопортрет, відомий з ІІ-Ї пол.. 19 ст., не зважаючи на прогнози скептиків, поки що не витіснив остаточно портрет живописний, скульптурний, графічний. Хіба що більшість художників в роботі над творами образотворчого мистецтва, які можна віднести до портретного жанру, на сьогоднішній день занадто експлуатують простоту і швидкість фотоспособу. Адже створення портрету за допомогою фотовідбитку передбачає принципово інший підхід до моделі: безпосереднє спостереження художником людини у неперервності її існування, поступове проникнення у її внутрішнє життя під час спілкування з нею на протязі кількох сеансів змінюється спостереженням миттєвих фотознімків, які фіксують, як правило, лише фізіологічні особливості моделі. Зрозуміло, що суспільство йде шляхом збагачення зображальних засобів, збільшення їх кількості, розширення їх діапазону, і так чи інакше разом з оволодінням новими засобами, способами, методами створення зображення змінюється і свідомість митця, його розуміння завдань мистецтва.

А портрет, до речі, представляє собою широке поле для вирішення різних художніх завдань – від точної фіксації фізіономічних особливостей конкретної людини чи захоплення живописною поверхнею – як то блики в очах та рефлекси на шкірі, через вловлювання найхарактернішого для моделі – пози, жесту, погляду, виразу обличчя, до створення образу на основі портретного зображення, часто – за допомогою антуражу: костюму, атрибутів, пейзажу чи інтер’єру, в які вміщено модель; образу, який може стати своєрідною розповіддю про представлену людину або навіть уособленням абстрактного поняття, персоніфікацією природних чи надприродних сил, портретом літературного персонажу. Тому широка і типологія портрету: історично-міфологічний, портрет-тип (з представлених на виставці до нього можна віднести портрет М.Пазізіна «Фарбувальник ТКЗ»), подвійний портрет, дитячий портрет (М.Чулко «В майстерні художника. Портрет онука»), психологічний портрет( Р.Чугай «Андрій Середа,гурт«Кому вниз»), реалістичний (роботи А.Крисаченка), портрет також може бути парадним чи камерним, інтимним чи замовленим. І, нарешті, таким, який поєднує в собі різні жанри – на прикладі роботи К. Могилевського «Незнайомка», в якій засобами живопису відтворено фрагмент інтер’єру кімнати з натюрмортом і чорно-білою фотокарткою-портретом жінки на столику. Симптоматичною для нашого часу є поява портретів подібних «Тіні» В.Мухіна, де наочно виявлені «підміни», що безупинно переслідують сучасну людину, руйнуючи її індивідуальність: риси обличчя портретованого майже «стерті», зате досить чітко «читається» тиражований портрет серіального персонажу Доктора Хауса на його футболці, який, в свою чергу, являється «відбитком» обличчя актора Хью Лорі.

Так чи інакше, а ствердження О.Сидорова (дослідника портрету 18 ст.), цитоване В.Рубан в монографії, присвяче­ній портрету 19 ст., про те, що портрет конкретної людини одночасно є автопортретом суспільства, з його ідеалами та розчаруваннями, устремліннями та зневірою, відношенням до людини, до її зовнішнього вигляду та внутрішнього світу – є справедливим і для початку 21 століття. У решті-решт – відношення до іншої особистості виявляє ставлення людини до самої себе – поверхнево-зневажливе чи уважне, з повагою, з цікавістю, з бажанням зрозуміти.

Катерина Мамаєва